Єсипенко Н.Г.

Чернівецький національний університет

Особливості індивідуального стиля автора
у художній літературі

Поняття стиль у ході історії розвитку культури набуло мистецтвознавчого та філологічного розуміння, в якому виокремились лінгвістичне та літературознавче значення терміна. Єдиного термінологічного значення терміна „стиль” не існує. Стиль вважають універсальною категорією, оскільки саме поняття стилю виникає в давні часи, а наука по-різному наповнює смислом цей термін, трактуючи стиль досить широко в різні періоди історії культури.

Вивчати мову художньої літератури можна в різних аспектах, наприклад, стилістико-літературознавчому або лінгво-стилістичному. Лінгво-стилістичний аспект передбачає вивчення естетичної функції мови в її взаємодії з комунікативною. З мовознавчого аспекту тут немає ніякого розриву форми та змісту, думки й мови, оскільки вивчаються загальні мовні особливості художньої мови при врахуванні загальних рис змісту. Проблема вивчення художнього твору як явища словесного мистецтва й визначення способів його стилістичного й лінгвістичного аналізу здавна привертали увагу науковців. Одним із перших дослідників цієї проблеми був В. Виноградов, який з цього приводу зазначав, що дослідження мови художньої літератури – „предмет особливої філологічної науки, близької до мовознавства й літературознавства, але разом із тим відмінний від того й іншого” [1:136].

Важливим у лінгвістичному досліджені стилю є з’ясування такого поняття, як індивідуальний стиль. На думку М.Храпченка, кожен письменник створює свій стиль, шукає „оригінальних шляхів і засобів втілення своїх ідей та образів” [5:239]. Стиль виступає показником того, наскільки володіє митець життєвим матеріалом. Водночас індивідуальний стиль не є таким, що свідомо обирається літератором у тому сенсі, що реалізується як суто раціональний вибір певної моделі творчості. Індивідуальний стиль є показником вищого ступеня розвитку творчої особистості. Вироблення, формування індивідуального стилю є актом творчого освоєння, вбирання культури.

Існують різні підходи до типології індивідуального стилю, зокрема Л.Тимофєєв виокремлював реалістичний та романтичний тип творчості [4: 29]. Розробка й дослідження типології стилів є процесом пошуків співвіднесення різних індивідуальних стилів як складових стильового розвитку літератури. Є.Сидоров виділяє наступні фактори, які є основними для типології стильової диференціації:

- ступінь „суб’єктивного” або ж переосмислюючого елемента в художній лабораторії письменника у співвіднесенні з об’єктивними формами письма;

- роль образу автора в конкретному творі та міра його присутності в ньому;

- схожість засобів композиції та мовної зображальності, обраних деталей [3:213 ].

Пояснити зміст другого положення можна концепцією образу автора, створену В.Виноградовим. На думку В.Виноградова, образ автора є акумулюючим фактором неповторності стилю художнього твору, який впливає на характер оцінювання зображувальних явищ через вибір мовного матеріалу [1:336].

Системність індивідуального стилю ґрунтується на зв’язку мови й мислення, на формуванні мовної картини світу, в якій поєднано загальне й індивідуальне, загальне й одиничне. Пізнання індивідуальної манери письма передбачає виявлення не лише формальних відмінностей одного стилю від іншого, а й проникнення в стиль художніх творів, встановлення змістової сутності форми як важливого компонента індивідуального стилю. Ідіостиль письменника перебуває в складних взаємозв’язках з літературною мовою, її фольклорними, усно-розмовними та писемно-літературними традиціями [4: 97].

Характерною прикметою літератури ХХ століття є спроба письменників вирватись за межі сфери одного стилю й синтезувати у своїй творчості декілька стильових напрямів, і лише тоді, коли таке поєднання становить гармонію, можна говорити про індивідуальний стиль письменника, оскільки гармонізуючим началом має виступати сама постать автора. Наявність індивідуального стилю, не відтворюваного шляхом механічного перенесення прийомів, форм у літературну творчість, виступає показником міри обдарованості самого письменника.

Аналізуючи індивідуальний стиль письменника, слід звернутися до конкретного літературного матеріалу з оглядом на те, що жоден автор не є представником якогось напряму протягом всієї творчості. Отже, матеріалом у дослідженні питання індивідуального стилю повинен бути конкретний художній твір як його носій та виразник. Більш повне уявлення про індивідуальний стиль можна отримати на основі аналізу декількох текстів письменника, встановлюючи між ними інтертекстуальні зв’язки.

Список літератури

1. Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей.– М.:Гос. изд. художестенной литературы,1961.– 613 с.

2. Левицкий В.В. Статистическое изучение лексической семантики: Учеб. пособие.– Черновцы: ЧГУ, 1989.– 156 с.

3. Сидоров Е. Время, писатель, стиль (о прозе и криттке нашех дней).– М.:Сов. писатель, 1983.– 319 с.

4. Ткаченко А.О. Індивідуальний стиль: феноменологія, типологія, динаміка, стиль: Дис. ...канд.філол.наук.: 10.01.06/Київський національний університет ім.Т.Шевченка. – К., 1998. - С.15-37.

5. Храпченко М.Б. Язык художественной литературы // Новый мир. – 1983.– №9-10, С.235-249, С.235-250.